Нагірно-Карабаський конфлікт — один із найтриваліших і найкривавіших на пострадянському просторі. Протягом понад трьох десятиліть він визначав політику на Південному Кавказі, втягуючи у свою орбіту Вірменію та Азербайджан. Ця історія про те, як «заморожений» конфлікт знову став гарячим і завершився блискавичною військовою операцією, що змінила карту регіону назавжди. Для аналітиків та спостерігачів це важливий кейс, що демонструє динаміку сучасних воєн, роль технологій та крихкість міжнародних безпекових механізмів.
Історичні корені: радянський спадок
Щоб зрозуміти суть конфлікту, потрібно повернутися у 1920-ті роки. Після встановлення радянської влади на Кавказі, Нагірний Карабах, регіон з переважно вірменським населенням, було включено до складу Азербайджанської РСР як автономну область. Це рішення, ухвалене за часів Сталіна, заклало міну уповільненої дії.
Протягом десятиліть радянської влади напруга зберігалася під поверхнею. З початком перебудови наприкінці 1980-х років вона вирвалася назовні:
- 1988 рік: Обласна рада Нагірно-Карабаської автономної області (НКАО) проголосувала за вихід зі складу Азербайджанської РСР та приєднання до Вірменської РСР.
- Рух «Міацум»: У Вірменії та Карабасі набрав сили рух за об'єднання («Міацум»).
- Етнічні зіткнення: Почалися погроми та етнічні чистки проти азербайджанців у Вірменії та вірмен в Азербайджані (зокрема, в Сумгаїті та Баку), що призвело до масових потоків біженців з обох боків.
Перша Карабаська війна (1992–1994)
Із розпадом СРСР суперечка переросла у повномасштабну війну між новоствореними незалежними державами. Вірменія підтримувала вірменські сили в Карабасі, які боролися за незалежність від Азербайджану. Війна характеризувалася жорстокістю та значними втратами з обох сторін.
До 1994 року вірменські сили встановили контроль не лише над територією колишньої НКАО, але й над сімома прилеглими районами Азербайджану. Ці території були оголошені «поясом безпеки». На цій території була проголошена невизнана Нагірно-Карабаська Республіка (НКР, або Арцах). У травні 1994 року за посередництва Росії було підписано Бішкекський протокол про припинення вогню. Конфлікт перейшов у «заморожену» фазу, а переговори під егідою Мінської групи ОБСЄ на десятиліття зайшли в глухий кут.
Друга Карабаська війна (2020)
Протягом майже 30 років Азербайджан, зміцнивши економіку завдяки нафтовим доходам, активно модернізував свою армію. Заручившись відкритою підтримкою Туреччини, Баку зробив ставку на військове вирішення проблеми. 27 вересня 2020 року розпочалася 44-денна війна.
Ключовими факторами успіху Азербайджану стали:
- Технологічна перевага: Активне використання ударних безпілотників (зокрема, турецьких Bayraktar TB2 та ізраїльських дронів-камікадзе) паралізувало вірменську ППО та артилерію.
- Підтримка Туреччини: Анкара надала політичну, військову та розвідувальну підтримку.
- Стратегічний наступ: Кульмінацією стало взяття під контроль стратегічно важливого міста Шуша (Шуші для вірмен).
Війна завершилася 10 листопада 2020 року підписанням тристоронньої заяви за посередництва Росії. Азербайджан повернув собі 7 районів навколо Карабаху та частину самої колишньої НКАО. Для контролю за Лачинським коридором — єдиним шляхом, що з'єднував Вірменію з залишком НКР, — були введені російські «миротворці». Їхня роль, як і в інших пострадянських конфліктах, виявилася неоднозначною, що є цікавою паралеллю для аналізу конфлікту з Росією, який веде Україна.
Блокада та фінальний наступ (2022–2023)
Після 2020 року ситуація залишалася напруженою. У грудні 2022 року Азербайджан фактично заблокував Лачинський коридор, що призвело до гуманітарної кризи в Нагірному Карабасі — бракувало їжі, ліків та палива. Це був етап підготовки до фінального акту.
19 вересня 2023 року Азербайджан розпочав «антитерористичні заходи локального характеру». Військова операція тривала менше доби. Вірменські збройні формування в Карабасі, не маючи підтримки з боку Вірменії та не отримавши захисту від російських миротворців, швидко капітулювали. 28 вересня 2023 року президент невизнаної республіки підписав указ про її розпуск з 1 січня 2024 року.
Ці події спричинили масовий вихід вірменського населення. Протягом кількох днів понад 100 000 людей, майже все населення регіону, залишили свої домівки та виїхали до Вірменії. За переміщенням бортів та гуманітарних рейсів у ті дні можна було спостерігати в реальному часі, використовуючи інструменти на кшталт нашої інтерактивної карти.
Поточна ситуація та наслідки
На сьогодні Азербайджан повністю відновив свій суверенітет над Нагірним Карабахом. Регіон, який тисячоліттями був центром вірменської культури, практично повністю її втратив. Баку проводить політику реінтеграції та відновлення інфраструктури, називаючи регіон «Карабаським економічним районом».
Конфлікт, що тривав понад 35 років, завершився. Він залишив по собі десятки тисяч загиблих, сотні тисяч біженців та глибокі травми для обох народів. Геополітичний ландшафт на Південному Кавказі кардинально змінився: вплив Росії значно зменшився, натомість посилилися позиції Азербайджану та Туреччини.
Часті запитання
Чому цей конфлікт важливий для України?
Історія Нагірного Карабаху — це приклад того, як «заморожений» конфлікт може бути вирішений військовим шляхом за сприятливих геополітичних умов. Він демонструє неефективність російських «миротворчих» місій та важливість технологічної переваги на полі бою. Для України це цінний кейс для аналізу стратегій відновлення територіальної цілісності.
Де зараз вірменське населення Нагірного Карабаху?
Переважна більшість (понад 100 тисяч осіб) виїхала до Вірменії у вересні 2023 року, побоюючись етнічних чисток та репресій. Вони отримали статус біженців та зараз намагаються інтегруватися у вірменське суспільство, що створює для країни серйозні економічні та соціальні виклики.
Як я можу дізнатись більше про методологію відстеження конфліктів?
Наш проєкт Battlemap використовує комплексний підхід, що базується на відкритих даних (OSINT). Ми аналізуємо супутникові знімки, відстежуємо рух військової та цивільної авіації (ADS-B) та кораблів (AIS), верифікуємо фото- та відеоматеріали з зони бойових дій. Детальніше про наші методи ви можете прочитати на нашій сторінці ЧаПи.